Скільки років винній культурі Галичини?
Історія українського виноробства віднедавна викликає яскраві емоції. Хтось тільки от відкрив для себе локальні вина, а дехто й надалі недовірливо споглядає в керунку наших напоїв, віддаючи перевагу закордонним опціям. Втім, культура довкола українських вин «ферментує»: у 2023 році з'явилася настільна гра про українське вино, на підході, як мінімум, дві книги про історію виноробства та локальні вина.
Зрештою, наше медіа «Серцевина» незмінно оповідає про українське вино з 2019 року. І хоч обставини довкола вельми трагічні — наші землі ще ніколи не були настільки понівечені та забруднені — тим не менше, із думкою про ренесанс українського виноробства ми вирішили заглянути в минуле.
На українських землях точно пили вино, і пили його давно, — але наскільки давно? Ми не претендуємо на всеохопне дослідження, лише задалися метою: — «розкопати» трохи археологічних правд про споживання вина у Галичині.
Зрештою, наше медіа «Серцевина» незмінно оповідає про українське вино з 2019 року. І хоч обставини довкола вельми трагічні — наші землі ще ніколи не були настільки понівечені та забруднені — тим не менше, із думкою про ренесанс українського виноробства ми вирішили заглянути в минуле.
На українських землях точно пили вино, і пили його давно, — але наскільки давно? Ми не претендуємо на всеохопне дослідження, лише задалися метою: — «розкопати» трохи археологічних правд про споживання вина у Галичині.
Розкопки та знайдені винні начиння, амфори та аналіз ДНК вмісту (залишків на стінках) амфор — ось головні докази. І таких знахідок, скажімо, у Причорномор'ї багато. Серед них — амфори, що зберігалися в Херсонському краєзнавчому музеї (цікаво: де вони зараз, адже окупанти пограбували експозицію). Їх знайшли у Білозерському районі Херсонщини. Десять амфор IV сторіччя до нашої ери — всі лежали поруч. Шість із них були абсолютно цілі, тому археолог Сергій Нємцов припустив, що це винний погреб.
Залишки унікальної амфори свого часу археологи виявили на Запоріжжі. Це судина VI століття до нашої ери. Такі зазвичай знаходять на території сучасної Греції. Для українських просторів ця знахідка — рідкість. Та й амфори, які знаходять історики, є переважно гостродонними, тобто їх неможливо поставити на поверхню. А тут амфора із пласким дном: не для транспортування, а для стаціонарного зберігання.
До речі, такі предмети продовжують знаходити навіть зараз, під час війни. Приміром, давньогрецькі амфори V сторіччя до нашої ери знайшли у 2022 році бійці тероборони на Одещині. Рили окопи і докопалися до історії.
Залишки унікальної амфори свого часу археологи виявили на Запоріжжі. Це судина VI століття до нашої ери. Такі зазвичай знаходять на території сучасної Греції. Для українських просторів ця знахідка — рідкість. Та й амфори, які знаходять історики, є переважно гостродонними, тобто їх неможливо поставити на поверхню. А тут амфора із пласким дном: не для транспортування, а для стаціонарного зберігання.
До речі, такі предмети продовжують знаходити навіть зараз, під час війни. Приміром, давньогрецькі амфори V сторіччя до нашої ери знайшли у 2022 році бійці тероборони на Одещині. Рили окопи і докопалися до історії.
Із Півднем України, який розташований ближче до морських транспортних шляхів, більш-менш зрозуміло. Але коли ж почали пити вино на землях Галичини?
Унікальну трипільську амфору, якій понад п'ять тисяч років, у 2019 році знайшли археологи в районі міста Винники на Львівщині. На її фрагментах можна побачити орнаменти, які притаманні лише Трипільській культурі. Знахідку охрестили сенсаційною: вона давала право стверджувати, що Трипільська культура поширювалася і на території Львівщини.
На фрагменти амфори натрапили під час розкопок на місці стародавнього людського поселення. У таких амфорах зберігали зерно та воду. Чи зберігали у них вино — невідомо, адже поки немає доказів, що тут було розповсюджене виноробство, вважає український археолог та історик Микола Бандрівський.
Унікальну трипільську амфору, якій понад п'ять тисяч років, у 2019 році знайшли археологи в районі міста Винники на Львівщині. На її фрагментах можна побачити орнаменти, які притаманні лише Трипільській культурі. Знахідку охрестили сенсаційною: вона давала право стверджувати, що Трипільська культура поширювалася і на території Львівщини.
На фрагменти амфори натрапили під час розкопок на місці стародавнього людського поселення. У таких амфорах зберігали зерно та воду. Чи зберігали у них вино — невідомо, адже поки немає доказів, що тут було розповсюджене виноробство, вважає український археолог та історик Микола Бандрівський.
Далі — цікавіше. Біля села Швайківці на Тернопільщині в 2007 році розкопали курган ранньоскіфського часу: непограбованим, із пристойно збереженими предметами. Серед знайденого в усипальниці — найдавніше в Україні бронзове ситечко. Як воно пов'язане зі вживанням вина у Галичині?
Історик та археолог Микола Бандрівський пояснює, що бронзові ситечка за античних часів були необхідним атрибутом на кожному застіллі чи під час якихось ритуальних дійств. Через ситечко проціджували вино: у такий спосіб його очищували від домішок та спецій. Тоді з амфор напій розливали у чаші.
Історик та археолог Микола Бандрівський пояснює, що бронзові ситечка за античних часів були необхідним атрибутом на кожному застіллі чи під час якихось ритуальних дійств. Через ситечко проціджували вино: у такий спосіб його очищували від домішок та спецій. Тоді з амфор напій розливали у чаші.
Знахідка віком 2 700 років доводить, що на землях сьогоднішньої Галичини історія винної культури налічує приблизно 3 000 років.
У швайківецькій усипальниці знайшли безцінні археологічні раритети: 12 посудин, захисні залізні обладунки, бойові сокири, кістяний гребінь у зооморфному стилі та інше. В одну з мисок серед посуду, власне, і було вкладене бронзове ситечко, найдавніше на території України.
Ситечко зі Швайківців унікальне: має діаметр 19,03 сантиметра та денце, вкрите щільною мережею маленьких дірочок, які рядами опускаються до дна. Верхня частина посудинки прикрашена пуансонним орнаментом і низкою «перлинок», які витиснуті з середини. Декор виконаний у надзвичайно делікатний і мініатюрний спосіб: кожна «перлинка» має ще навкруги коло, яке переходить у мотив «рухомої хвилі».
Ситечко зі Швайківців унікальне: має діаметр 19,03 сантиметра та денце, вкрите щільною мережею маленьких дірочок, які рядами опускаються до дна. Верхня частина посудинки прикрашена пуансонним орнаментом і низкою «перлинок», які витиснуті з середини. Декор виконаний у надзвичайно делікатний і мініатюрний спосіб: кожна «перлинка» має ще навкруги коло, яке переходить у мотив «рухомої хвилі».
Ситечка для відціджування вина були зазвичай імпортовані, здебільшого — із Етрурії, і датуються вони пізнішим часом. Ситечок, схожих на швайківецьке, немає. Зате є майже аналогічні за формою та орнаментом бронзові тонкостінні чаші. Вони широко побутували в Центральній Європі, зокрема на Апеннінах, приблизно у Х–ІХ століттях до нашої ери. Історик припускає, що одну з таких бронзових чаш і переробили на ситечко. Або ж його виготовили задовго до появи розкопаної усипальниці у Швайківцях, а згодом повторно використовували.
В усипальниці знайшли набір посуду із 12 посудин. Бронзовими були лише казан і ситечко, інші ж предмети — керамічні. Це два горщики, п'ять мисок, два кухлі та корчага (посуд із гострим чи круглим дном, розширений доверху). Певно, цей набір не випадково складений в одному місці, а був спеціально підібраний та чекав на проведення якогось ритуально-обрядового дійства. Бронзові посудини — це казан і ситечко, тому історик припускає, що використовували їх якось разом. Але як?
В усипальниці знайшли набір посуду із 12 посудин. Бронзовими були лише казан і ситечко, інші ж предмети — керамічні. Це два горщики, п'ять мисок, два кухлі та корчага (посуд із гострим чи круглим дном, розширений доверху). Певно, цей набір не випадково складений в одному місці, а був спеціально підібраний та чекав на проведення якогось ритуально-обрядового дійства. Бронзові посудини — це казан і ситечко, тому історик припускає, що використовували їх якось разом. Але як?
Зовнішні стінки казана знизу вкриті товстими шарами кіптяви й згару, тож найімовірніше в ньому щось варили (і не один раз). Можливо, вино, або ж якусь рідину на основі вина. Лише два кухлі — та аж п'ять глибоких мисок, до того ж в одну з них вкладено ситечко. Отже, вино могли відціджувати з казана у ці миски і розносити присутнім. Підтверджує це і те, що загальний об'єм п'яти згаданих мисок дорівнює об'єму казана.
Враховуючи, що на казані зберігся товстий шар кіптяви, можна припустити, що вино у ньому варили довго. Та й готували не просто вино, а якийсь важливий ритуальний напій — причому у вже знайомий нам сьогодні спосіб.
Налите в посудину вино не доводили до кипіння, а нагрівали до 70–80 градусів. Потім додавали прянощі, мед і спеції, періодично помішували. Після — накривали покришкою та давали відстоятися хвилин 40–50. Для приготування такого «гарячого вина» використовували немелені прянощі, щоб можна було відцідити напій, і він не скрипів на зубах. Ось такий рецепт глінтвейну, якому 2 700 років.
Об'єм горщика майже однаковий із казаном. Отже, у корчазі зі швайківського посуду могли готувати гарячий напій зі спеціями, прянощами чи медом, а у керамічному горщику зберігався запас вина. В Античному світі багато вин, особливо ароматизованих, зберігалося в загуслому вигляді: це була в'язка консистенція чи сироп із 16–18% алкоголю.
У цьому випадку йдеться вже не про звичне світське чи розважально-побутове споживання вина. Історик обережно припускає, що таке приготування спеціального напою: його нагрівання, заправляння спеціями, розливання у кухлі та миски, і врешті-решт — куштування, має світоглядно-релігійне підґрунтя. І така культура споживання вина дуже відрізняється від сьогоднішнього уявлення про цей напій.
Враховуючи, що на казані зберігся товстий шар кіптяви, можна припустити, що вино у ньому варили довго. Та й готували не просто вино, а якийсь важливий ритуальний напій — причому у вже знайомий нам сьогодні спосіб.
Налите в посудину вино не доводили до кипіння, а нагрівали до 70–80 градусів. Потім додавали прянощі, мед і спеції, періодично помішували. Після — накривали покришкою та давали відстоятися хвилин 40–50. Для приготування такого «гарячого вина» використовували немелені прянощі, щоб можна було відцідити напій, і він не скрипів на зубах. Ось такий рецепт глінтвейну, якому 2 700 років.
Об'єм горщика майже однаковий із казаном. Отже, у корчазі зі швайківського посуду могли готувати гарячий напій зі спеціями, прянощами чи медом, а у керамічному горщику зберігався запас вина. В Античному світі багато вин, особливо ароматизованих, зберігалося в загуслому вигляді: це була в'язка консистенція чи сироп із 16–18% алкоголю.
У цьому випадку йдеться вже не про звичне світське чи розважально-побутове споживання вина. Історик обережно припускає, що таке приготування спеціального напою: його нагрівання, заправляння спеціями, розливання у кухлі та миски, і врешті-решт — куштування, має світоглядно-релігійне підґрунтя. І така культура споживання вина дуже відрізняється від сьогоднішнього уявлення про цей напій.
Звісно, нам би хотілося мати ще давніші артефакти споживання вина, аби бути ще ближчими до цивілізованого світу, проте на все свій час. Та ж сама Трипільська культура приховує ще безліч таємниць. Отже, дослідження винної культури тривають, як і наші публікації за цією темою. Далі буде.
Автори: Roman Zajac, Надія Маєвська