Олеже, от як ви прийшли до свого вина? Ви ж як рок-, як панк-музикант не відразу були закохані у вино… Як відбувалася ця трансформація?Маю такий характер, що подобаються різні напрямки діяльності, але вони всі об'єднанні культурою. У мене була лінійка дизайнерського одягу. Свого часу я відкривав ресторан української високої кухні «Канапа», моїм компаньйоном був Дмитро Борисов. І у мене було відчуття, що треба зробити вино, щоб українці пишалися, що у них є своє хороше вино. Щоб іноземці, французи зокрема, приїжджали. А вони ж захочуть скуштувати локальне вино, і тому я обрав Піно Нуар, бо це фетиш. Є люди, які їздять по всьому світу та куштують тільки Піно Нуар. І безумовно, вони залюбки дегустують наш Піно Нуар і приємно вражені.
Я зрозумів, що мені треба знайти професіоналів, бо будувати виноробню не хотів. Я познайомився з багатьма виноробами, і в розмові з людьми з Шато Чизай я відчув, що вони готові, що очікували на вино такого класу. А найголовніше — вони знали, як це зробити, які технології треба застосувати. Я взяв у оренду найкращу ділянку, шість гектарів. Лозам на той час було сім років. І все закрутилося: у нас французька технологія, і в деякій мірі — угорська.
А хто вам допомагає?Золтан, головний винороб
Шато Чизай (ред. — Золтан Удваргельї), — реально шаман. Хоч я і отримав диплом сомельє, інколи дивуюся, як він усе передбачає. Золтан мені часто надсилає поштою пронумеровані пляшки, і я збираю друзів, сім'ю — всіх, хто любить вино, — і ми дегустуємо. Пляшки пронумеровані, і ми спільно обираємо. Я так розумію, у вині як у музиці: може бути ля-бемоль, а може — до-дієз. Потім це справа технолога: сформувати, щоби вино було питне.
Але сорти обирав я: Трамінер і Піно Нуар. Я керувався ідеєю, аби сорти були знайомі людям, і ці сорти мають бути цікаві: і для іноземців, і для наших винолюбів.