Ми зручно влаштувалися для розмови на терасі, з якої відкривався вид на виноградний схил, ліс за ним та закарпатські пагорби навколо. З початку нового теплого сезону 2022 року наш співрозмовник планує проводити тут регулярні дегустації та зустрічі гостей.
На дворі було +33 °C, Влад приніс вино з холодильника, в якому воно зберігається за температури 10 градусів (пізніше зрозумієте, чому для вина від
Čopak Wine це настільки принципово), і глечик з холодною водою, що на спеці покрився гарним конденсатом.
Ми поговорили про те, як перспективний фінансист, працюючий в міжнародних організаціях, обернувся до вина, про складний шлях до мети, до якої ще зовсім неблизько, про шанси українського та, особливо, закарпатського вина здобути світове визнання. А ще — чи взагалі брався б наш герой за винну справу, якби на самому старті знав, як у нашій країні це непросто. І вийшов у нас не зовсім репортаж, як буває з іншими виноробнями, а саме розмова, і не стільки предметна, скільки філософська.
Про свою колишню діяльність винороб говорить дуже просто.
— Я займався фінансами та міжнародною співпрацею, але що там було в минулому, мене вже, чесно кажучи, не надто цікавить: усі навички, що я мав, тепер використовую, щоб успішно займатися виноробством. Може, 100 років тому це був просто виноградник, винарня, людина робила вино, сама споживала, продавала сусідам, якщо приїжджали якісь дальні купці, то продавала їм…А зараз це цілий комплекс, каже Влад. І юридичні питання треба вести, і економічні. Маркетинг, соцмережі — купа всього. Тому можна сміливо говорити, що
виноробство — складна комплексна справа.
— У мене була філософія займатись чимось таким, що корисно для інших людей, для регіону, і при цьому щоби це можна було покласти на економічну основу. Щоби воно хоча б самоокупалося, не кажучи вже про величезні заробітки. Тому вирішив, що це має бути традиційна для регіону діяльність. Раз раніше цим тут займалися, значить, і надалі можна спиратися на ці традиції.